суббота, 13 сентября 2025 г.


Общественный исторический проект: «Судьбы России, Украины и Европы в первой половине ХХ века»

Учредитель и руководитель: Пономаренко Роман Олегович, к.и.н.
Главный офис: Харьков (Украина).
Первая половина ХХ века – это небывалый массовый энтузиазм, миллионные жертвы, тотальные пожарища войны, неслыханные экономические взлеты и падения, рейды тысячи самолетов и гибель «Титаника», научные открытия и страшные катастрофы. Пожалуй, это был самый трагический и жестокий период в европейской истории, в равной степени отразившийся на судьбах, как Восточной Европы, так и Западной. Период, последствия которого до сих пор не дают покоя многим народам и отравляют взаимоотношения между некоторыми странами и нациями. Но, одновременно, эти же последствия часто являются самым простым, но необычайно эффективным средством для пробуждения патриотизма и консолидации народа, что нередко используется политиками в своекорыстных целях.
Исследованию малоизвестных событий отечественной и европейской истории в первой половине ХХ века и посвящен наш проект. Мы приглашаем к сотрудничеству, как профессиональных историков, так и тех, кто лишь делает свои первые шаги в науке, публицистов, общественных деятелей – всех неравнодушных к объективному историческому исследованию, лишенному идеологических пристрастий и политических конъюнктур. Направления различные – от социально-политической и военной истории, до истории науки и техники и исторической методологии.
Также ищем потенциальных спонсоров, готовых оказать материальную поддержку для дальнейшего развития проекта: публикации трудов, оплаты архивных материалов, организации научных конференций. 

Я в Фейсбуке

понедельник, 29 января 2018 г.

Аверкій Гончаренко

Аверкій Гончаренко, командувач українськими військами в Битві під Крутами, яка стала одним з символів військової звитяги та самопожертви українських вояків та 100-річчя якої відзначаємо сьогодні. Тоді українці здобули тактичну перемогу, завдяки якій змогли виграти критично важливий час на Брестських переговорах.
Аверкій Гончаренко в 1943 році під час
офіцерського перевишколу в Лешанах

Під час Другої Світової Гончаренко також не стояв осторонь, знову ставши на шлях національно-визвольної боротьби. Маючи можливість обрати для служби будь-яку національну військову структуру, він свідомо обрав війська СС та вступив до дивізії військ СС «Галичина» (75-річчя якої також відзначається цього року), слушно вбачаючи в ній єдиний вірний шлях для розбудови українського війська для боротьби за Державу. Він не помилився, бо дивізія «Галичина» стала продовженням ідеалістичного пориву молоді Визвольних змагань. В 1918 битися з ворогом під Крути виступили молоді добровольці, і через 26 років на захист Батьківщини від лютого ворога на фронті під Бродами знову встала перш за все молодь. І герой Крут Гончаренко знову був з нею.
В дивізії Гончаренко займався агітацією молоді під час вербункової кампанії, а потім передавав свій досвід молодим воякам, вишколюючи їх в тилових підрозділах дивізії. 
На світлині Аверкій Гончаренко в 1943 році під час офіцерського перевишколу в Лешанах.

Зірвана зірка партизанського командира

Останні пару років ведуться активні дискусії про характер радянського режиму в Україні, особливо в контексті так званого «визволення» українських земель Червоною армією в 1944 році. Не буду в цьому дописі аналізувати принади радянського режиму, на кшталт платної освіти (за наказом Сталіна навчання в школах та вишах з 1940 року було платним, цю норму скасували тільки в 1956 році), чи згадувати про черговий, вже третій, масовий Голод в Україні при комуністах, в 1946-1947 роках (за три роки німецької окупації в Україні голоду не було). Просто наведу цікавий приклад ставлення радянського режиму до своїх героїв. Причому мова піде не про ставлення до загальної маси фронтовиків, чи інвалідів та калік, яких після війни швиденько прибирали з вулиць великих міст, щоб не псували вигляд. Мова піде про персональну людську історію.

Був в Україні такий партизанський командир Петро Брайко (1919 р.н.), кадровий прикордонник, який під Києвом в 1941 році потрапив в німецький полон, звідки втік та опинився в партизанському загоні під началом С.А. Ковпака. Там зробив стрімку кар’єру та згодом став командиром полку в «Першій партизанський дивізії» П. Вершигори, та воював в Східній Польщі проти бойової групи «Байєрсдорф» (детальніше про це дивиться в моїй книзі присвяченій цьому формуванню). Не буде перебільшенням сказати, що Брайко був високоефективним командиром, зокрема, він особисто очолював здійснення більше ніж 100 партизанських операцій та брав участь у чисельних боях. 7 серпня 1944 року йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу. З літа 1944 року в званні майора служив в окремій бригаді НКВС, що діяла в Західній Україні, в лавах якої боровся проти УПА.

В квітні 1945 року Брайко відправили на навчання в престижну Військову академію ім. Фрунзе, в Москві. 18 вересня 1948 року, за тиждень до випуску, він був заарештований за ст.58-10 КК СРСР –  антирадянська агітація та пропаганда. Хтось з його однокурсників доніс куди треба, що Брайко критично висказався про якість харчування в їдальні академії. Цього доносу виявилось досить для арешту. Підкреслю, заарештували не якогось там просто офіцера, а людину, що мала звання Героя СРСР та служила в НКВС. Його позбавили усіх нагород та засудили на 10 років таборів. Правда, відсидів він тільки 5 років, бо після смерті Сталіна був повністю реабілітований, навіть нагороди повернули та в МВС СРСР на службу зарахували. Проте, кар’єри там зробити вже не вдалося. В 1960 Брайко вийшов в відставку, займався літературною творчістю та став відомим письменником. Ніби, ще живий.
Ось така історія. А ви кажете, що визволення. Людоненависницький режим, в усіх проявах цього слова.  

среда, 9 августа 2017 г.

Мій прямий ефір на "Історичній правді"

Взяв участь у прямому ефірі програми "Історична правда" з Вахтангом Кіпіані. Розмовляли про дивізію "Галичина" та про її роль в україснькій історії.
Подивитись програму можна тут:

https://www.youtube.com/watch?v=i_cYuSMM5o8

Об’єднана історична пам'ять як запорука розбудови нації

Українська держава вистояла, але тепер потрібно перетворити народ на націю. В цьому сенсі на історичну пам'ять в Україні слід почати дивитися через призму націо-центризму. Саме тому українцям потрібно позбуватися старих радянських міфів та шукати нових героїв. Вважаю, що всі, учасники бойових дій Другої Світової, які носили українські національні відзнаки на уніформі, мають бути беззаперечно визнані борцями за Україну, з відповідними наслідками. І хай це буде спочатку не на державному рівні, а на внутрішньому, національному полі. Українським націоналістам слід припинити деструктивні суперечки стосовно власної історії, які їх тільки відволікають та відводять в бік від реалізації більш важливого завдання – створення загальної національної ідеології та побудови розумної та сильної нації.

Детальніше дивиться в моїй статті тут

Галицькі добровольчі полки СС - моя нова книга

Для українців Друга Світова проходила не лише в уніформі Червоної армії чи в кітелі якоїсь із інших країн антигітлерівської коаліції, або в повстанському однострої. Звичним для українських чоловіків також був і німецький мундир. Причому в ті роки то був єдиний випадок, коли на чужу військову форму нашивались українські національні відзнаки, що наочно демонструвало, за що саме б’ються ці українці. Такими були вояки галицьких добровольчих полків СС, історію яких я розглянув в своїй новій книзі яка щойно вийшла з друку в видавництві "Maндрівець".
Це перша в історіографії книга, яка в усіх деталях розглядає історію п’яти галицьких добровольчих полків СС № 4-8, унікальних військових підрозділів, сформованих німцями з українців в роки Другої Світової війни. Це були окремі військові частини, які не входили до складу дивізії «Галичина» та існували самостійно. В першій половині 1944 року вони діяли на фронті проти Червоної армії та в тилу проти радянських, польських та французьких партизанів. І хоча ці полки проіснували недовго (їх розформували, а особовий склад включили до дивізії «Галичина»), проте вони внесли вагомий внесок в історію української мілітарії.
Це невідома та непопулярна сторінка української історії, особливо зараз, коли її сліпо намагаються підігнати під західні лекала та цінності, створюючи для цього нові міфі та відкидаючи все, що не вписується в цей глянцевий концепт. Але тим цікавіше було працювати над книгою, віддавши на це 2,5 роки життя.
Книга має тверду обкладинку, збільшений формат, містить 143 фотографії багато з яких публікуються вперше. Дякую усім причетним за допомогу та підтримку.

пятница, 28 апреля 2017 г.

74-та річниця створення дивізії військ СС "Галичина"

Сьогодні одна з найвижливіших подій в українській військовій історії - 74 роки тому галицький губернатор Отто Вехтер офіційно проголосив про створення першої української формації у лавах військ СС - добровольчої дивізії військ СС "Галичина". Ця дивізія стала першим зародком регулярної української національної армії та стала символом боротьби України за власну свободу та незалежність. І в решті-решт на практиці реалізувалась мрія багатьох українців - створення власної військової одиниці, хай і під проводом іншої країни, проте підрозділу з національним характером та духом.

Отже, моя чергова стаття присвячена саме створенню дивізії: